flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Узагальнення судової практики адміністративних справ щодо особливостей розгляду спорів за участю органів Пенсійного фонду України

09 квітня 2014, 13:33

У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я

судової  практики адміністративних справ щодо особливостей розгляду спорів за участю органів Пенсійного фонду України

 

Згідно з планом роботи Харківського апеляційного адміністративного суду проведено узагальнення судової практики щодо особливостей розгляду адміністративних справ за участю органів Пенсійного фонду  України.

Статтею 46 Конституції України  громадянам  України гарантовано  право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Саме Пенсійний фонд України,  відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV), є тим органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов’язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Як передбачено Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом  Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011,  Пенсійний фонд України ( його територіальні  органи ) входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Одними з основних завдань  Пенсійного фонду України є:

реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску;

керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

призначення (перерахунок) пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та підготовка документів для їх виплати;

забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Отже,  відповідно до покладених завдань і функцій, саме Пенсійний фонд України є суб’єктом владних повноважень у сфері правовідносин  щодо призначення ( перерахунку ) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та інших виплат, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому згідно з вимогами частини 2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України їх вирішення належить до  юрисдикції  адміністративних  судів.

Відповідно до ч.2 ст. 55 Конституції України  кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Передбачене Конституцією України право було унормовано Кодексом адміністративного судочинства  України, статтею 2 якого  визначені завдання адміністративного судочинства, як-то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Впорядковуючи питання адміністративної юрисдикції і підсудності адміністративних справ, законодавець пунктом 4 ч.1 ст.18 КАС України визначив, що  місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Метою зазначеного дослідження судової практики є сприяння у формуванні єдиного підходу до вирішення справ цієї категорії, однакового застосування законодавства при розгляді справ, пов’язаних з участю органів Пенсійного фонду України та його територіальних органів з приводу обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат, інших соціальних виплат, виявлення найбільш характерних порушень чи неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при розгляді  судами справ зазначеної категорії.

Для відстеження динаміки здійснення судочинства Харківським апеляційним адміністративним судом за адміністративними справами за участю органів Пенсійного фонду України, в узагальненні будуть досліджені показники за друге півріччя 2013 року та січень - лютий 2014 року.

Протягом другого півріччя 2013 року Харківським апеляційним адміністративним судом переглянуто 64 159 постанов суду першої інстанції справ вищевказаної категорії.

За результатами апеляційного перегляду постанов місцевих адміністративних судів залишено без змін 47 640 постанов, або 74 %; змінено 133 постанови; скасовано 16 386 постанов, або 26 %.

За наслідками скасування постанов суду першої інстанції:

- без розгляду залишено позовну заяву по 13720 справам, або 84 % від загальної кількості скасованих постанов, в зв’язку з іншими підставами. Цими підставами було звернення до адміністративного суду з адміністративними позовами після закінчення строків, установлених законом.

- по 2 666 справам, або 16 % від загальної кількості скасованих постанов, прийнято нову постанову, підставами ухвалення такого рішення стало:

а) по 14 справам у зв’язку з неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для справи;

б) по 1 справі у зв’язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

в) по 6 справам в зв’язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи;

г) по 2 645 справам в зв’язку з порушенням норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Результати розгляду справ за апеляційними скаргами щодо

оскарження постанов суду

 

розглянуто апеляційних скарг у 2013 році

постанову суду залишено без змін

постанову суду змінено, скасовано

розглянуто апеляційних скарг у 2014 році

постанову суду залишено без змін

постанову суду змінено, скасовано

Полтавська область

42 277

30 806

11471

120

89

31

Сумська область

9 362

7 372

1 990

93

68

25

Харківська область

12520

9462

3058

234

146

88

Усього:

64 159

47 640

16 519

447

303

144

 

Протягом січня-лютого 2014 року Харківським апеляційним адміністративним судом переглянуто 447 постанов суду першої інстанції справ вищевказаних категорій.

За результатами апеляційного перегляду постанов місцевих адміністративних судів залишено без змін 303 постанови, або 68 %; змінено 5 постанов; скасовано 139 постанов, або 31 %.

За наслідками скасування постанов суду першої інстанції:

- по 1 справі прийнято ухвалу про закриття провадження у справі. Підставою закриття провадження стало наявність такої, що набрала законної сили, постанови чи ухвали суду з того самого спору і між тими самими сторонами;

- без розгляду залишено позовну заяву по 45 справам, в зв’язку з іншими підставами. Цими підставами було звернення до адміністративного суду з адміністративними позовами після закінчення строків, установлених законом.

- по 93 справам прийнято нову постанову, підставами ухвалення такого рішення стало:

а) по 3 справам у зв’язку з неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для справи;

б) по 90 справам в зв’язку з порушенням норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Основними категоріями справ за участі органів Пенсійного фонду України та його територіальних органів є :

– про зобов’язання здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України  «Про судоустрій  і  статус суддів»;

  про зобов’язання здійснити перерахунок і виплату  пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру»;

– про зобов’язання нарахувати та виплатити  підвищення до пенсії відповідно до вимог Закону України « Про соціальний захист дітей війни»;

 

Особливості розгляду справ  про зобов’язання

здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України 

«Про судоустрій  і  статус суддів»

 

Так, протягом другого півріччя 2013 року та 2 місяців 2014 року однією з поширених категорій справ за участю органів Пенсійного фонду України є справи щодо призначення та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Як визначено  розділом VІІІ  Конституції України, незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.  Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Як зазначив Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення  від 14.12.11 р. № 18-рп/2011, щомісячне довічне грошове утримання судді є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу. Правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання працюючого судді є однаковою, а самі ці поняття - однорідними та взаємопов'язаними. Щомісячне грошове утримання судді, який, маючи право на відставку, продовжує працювати на посаді судді,  встановлюється у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків щодо здійснення незалежного, неупередженого та справедливого правосуддя, а щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці є належним утриманням цього судді після припинення виконання ним своїх професійних обов'язків та особливою формою його соціального забезпечення.

07 липня 2010 року  Верховною Радою України  прийнятий  Закон України « Про судоустрій  і  статус суддів »,  статтею 138 якого було встановлено: 

1. Судді, який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу" або, за його вибором, щомісячне довічне грошове утримання.

2. Суддя у відставці, який не досяг пенсійного віку, отримує неоподатковуване щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу".

3. Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

4. У разі зміни розміру грошового утримання діючих суддів Конституційного Суду України відповідно здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Перерахунок щомісячного довічного грошового утримання здійснюється з усієї суми заробітної плати діючих суддів Конституційного Суду України з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

5. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку. Довічне грошове утримання виплачується за останнім місцем роботи.

Законом України « Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи » від  08.07.2011р. № 3668-VI  редакція частин 3 та 5 статті 138 Закону України  «Про судоустрій  і  статус суддів » була  істотно змінена  та  встановлено:

3. Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.

5. Виплата щомісячного довічного грошового утримання, призначеного відповідно до цієї статті, на період роботи на посадах, які дають право на його призначення або право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", припиняється. На цей період призначається і виплачується пенсія відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

За конституційним поданням Верховного Суду України  Конституційний Суд України розглянув справу щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року N 3668-VI, статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI  у редакції Закону N 3668 (далі - Закон N 2453) стосовно змін розміру та інших умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Рішенням Конституційного Суду України від  03.06.2013 по справі               №3-рп/2013 визнані  такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):

-  частина третя, перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI у редакції Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07. 2011 року N 3668-VI;

- стаття 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI в частині поширення її дії на Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI;

- абзац другий пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI, зі змісту якого вбачається, що виплата суддям пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої, третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV та без проведення інших перерахунків, передбачених законодавством.

Відповідно до статей 150, 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними, є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Положення Законів України, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Однак, відмова органів Пенсійного фонду України  здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання у зв’язку зі збільшенням розміру заробітної плати працюючого судді, обмеження розміру щомісячного довічного грошового утримання 80 відсотками заробітку судді  з застосуванням граничного розміру, в порушення ст. 43 Закону України «Про статус суддів» та  ст.138 Закону України « Про судоустрій  і статус суддів» від 07.07.2010р. № 2453-VI в редакції Закону  України  від  02.12.2010р. №2756-VI, стала підставою для численних звернень до судових органів суддів у відставці з  позовними вимогами до органів Пенсійного фонду України про поновлення порушеного права та проведення перерахунку довічного грошового утримання  у  належному розмірі.

 

Аналіз статистичних даних  розгляду справ

 

Протягом  другого півріччя  2013 року апеляційним судом переглянуто 101 постанова суду першої інстанції справ вищевказаної категорії, з яких  за наслідками розгляду апеляційних скарг 64  постанови (63,4 % )    залишено без змін,  37 постанов ( 36,6 % ) – скасовано або змінено.             

За січень – лютий 2014 року апеляційним судом переглянуто 34 постанови суду першої інстанції справ зазначеної категорії, з яких  за наслідками розгляду апеляційних скарг 23  постанови ( 67,6 % )    залишено без змін,  11 постанов    ( 32,4 % ) – скасовано або змінено.            

Для  правильного  вирішення  справ, пов’язаних  з  законодавчим  регулюванням  гарантій  незалежності суддів та особливою формою їх соціального забезпечення, судам необхідно досліджувати питання  визначення пріоритетності закону, який  підлягає застосуванню до спірних відносин, проблеми із визначенням дії в часі приписів законодавчого акту, внесені зміни до якого визнані неконституційними, можливість та час відновлення зміненої норми в початковій редакції, що призвело до виникнення спорів у цій сфері.

Вирішуючи справи зазначеної категорії, суди формували практику, керуючись вимогами ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України,  з урахуванням  позиції Верховного Суду України.

Надаючи оцінку діям відповідачів у справах  цієї категорії, Верховний Суд України  звернув увагу  на  положення Конституції та законів України, якими визначено особливий статус судді, гарантії його незалежності. Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

Крім того, визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до них високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Про це неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.

Аналіз норм Закону України "Про судоустрій і статус суддів"   свідчить про те, що вона регулює відносини, пов'язані з відставкою судді, яка, у свою чергу, є підставою для виникнення спеціальної правоздатності у судді для набуття особливого соціального забезпечення, посилює гарантії незалежності суддів порівняно з іншими категоріями державних службовців.

Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 3 червня 2013 року N 3-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Зазначені вимоги були враховані в Законі України «Про судоустрій і статус суддів », статтею 138 якого передбачено, що судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

На час здійснення узагальнення судовою практикою здебільшого вироблено єдиний підхід щодо застосування вказаних норм.

Прикладом є справа  за позовом  Бовт Н.О.  до  Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі Полтавської області  про зобов’язання відповідача здійснити  перерахунок та виплачувати позивачеві щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90 відсотків грошового утримання судді (суддівської винагороди), який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру, відповідно до вимог   ст.ст. 129, 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27.08.2013 року позов задоволено. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі Полтавської області здійснити перерахунок та виплачувати Бовт Н.О. щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді (суддівської винагороди), який працює на відповідній посаді, без обмеження його максимального розміру.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90% грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді, оскільки на час звільнення стаж роботи Бовт Н.О. на посаді судді становив 29 років 5 місяців 6 днів.

Відповідно до ст. 129 Закону України “Про судоустрій і статус суддів ” суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Таким чином, розмір довічного грошового утримання безпосередньо пов'язаний із розміром заробітної плати суддів відповідних судів.

Колегія суддів погоджуючись з висновком суду першої інстанції, зазначила, що ч. 3 ст. 138 Закону України “Про судоустрій і статус суддів ” (в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013р. №3-рп/2013) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання, збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

У пункті  7  Рішення № 3-рп/2013 від 03.06.2013 року Конституційний Суд України вказав, що Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011р. № 3668, поширюючи дію положень абзацу другого пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" на правовідносини щодо виплати суддям пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), залишив незмінним зміст права на пенсію та щомісячне довічне грошове утримання суддів, але звузив обсяг цього права та встановив обмеження в перерахунках передбачених законами України пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, чим знизив досягнутий рівень гарантій незалежності суддів. Таким чином, зазначені положення Закону № 3668 в частині поширення їх дії на Закон України “Про судоустрій і статус суддів ” стосовно виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) суддів у відставці суперечать вимогам частини першої статті 126 Конституції України.

Також, суди першої інстанції, при вирішенні справ щодо зобов'язання відповідача територіального  органу Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, виходячи з розміру заробітної плати працюючого судді, надають вірну правову оцінку діям  територіальних органів Пенсійного фонду України,  якими відмова у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового обґрунтовується посиланням на Порядок подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного Фонду України, затвердженим Постановою правління Пенсійного Фонду України 25.01.2008 року № 3-1, а також на ч.4 ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів ».

Прикладом цього є справа за позовом Плахотника Г.М. до Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області про визнання протиправною відмови в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання та зобов'язання  вчинити певні дії.            

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12.02.2013 року позов задоволено. Визнано протиправним  рішення колегіального органу з призначення пенсії Управління Пенсійного України в м. Кременчуці  про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з протиправності дій  Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області, зазначивши, що однією з гарантій забезпечення незалежності судді, закріплених у ч. 1 ст.126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту, а саме: заробітної плати, пенсії, щомісячного довічного грошового утримання тощо, надання їм у майбутньому статуту судді у відставці, право якого на пенсійне забезпечення та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Колегія суддів погодилась з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що умови призначення і порядок виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на момент призначення його позивачеві встановлювалися законом України "Про статус суддів" та Постановою Верховної Ради України " Про порядок введення в дію Закону України" " Про статус суддів" № 2863-ХП від 15 грудня 1992 року.

Пункт 4 ст. 43 Закону України "Про статус суддів", зокрема, передбачав: "Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання"

Абзацом 3 пункту 1 вищезазначеної Постанови Верховної Ради України /в редакції до 1 січня 2008 року/ було встановлено, що в разі зміни заробітної плати суддів розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці обчислюється, виходячи з нового розміру заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді.

Відповідно до ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, однак прийнятим 07.07.2010 року Законом України « Про судоустрій і статус суддів » обсяги існуючих прав суддів загальних судів було звужено.

Згідно з положеннями статті 58 Конституції України передбачено, що «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи».

Виходячи з норм ст.58 Конституції України матеріальні та соціальні гарантії позивача як судді у відставці, які були встановлені на день його виходу у відставку, не можуть бути обмежені або скасовані ані новими законами, ані внесенням змін до чинних законів.

Проведеним аналізом судової практики встановлено проблеми, які виникають у судів першої інстанції  із визначенням дії в часі приписів законодавчого акту, внесені зміни до якого визнані неконституційними, можливість відновлення зміненої норми в початковій редакції.

Прикладом є справа  за позовом  Новохатньої В.А.  до  Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтава про  зобов’язання відповідача здійснити їй  перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді  з 01.01.2013 року.

Постановою Київського районного суду м. Полтави від 18.06.2013р. позов задоволено. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Полтави  провести  Новохатній В.А.  перерахунок щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90 % грошового утримання судді на відповідній посаді з 01.01.2013р.

Задовольняючи  позов, суд першої інстанції виходив з того,  що  позивач має право на отримання  щомісячного грошового утримання судді в розмірі 90% в зв’язку з підвищенням  грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді, а тому пенсійний орган безпідставно відмовив в проведенні перерахунку.

Колегія суддів частково погодилась з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивач є суддею у відставці, за ним  зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку,   при вирішенні даного спору підлягає застосуванню ч. 3 ст. 138 Закону ( в редакції від 07.07.2010р. ), а отже дії відповідача щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії в зв’язку з підвищенням з 01.01.2013р. грошового утримання діючого судді,  є противоправними, адже порушують права та інтереси позивача.

В той же час суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин ( за період з 01.01.2013р.по 02.06.2013р.)  ч.3 ст.138 Закону України “Про судоустрій і статус суддів ” , в редакції закону України від 07.07.2010р.) , оскільки  на час звернення позивача до пенсійного органу  ч.3 ст.138 Закону України “Про судоустрій та статус суддів ” діяла в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011р., згідно з якою щомісячне довічне грошове  утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.

Також,  ч.5 ст.138 цього Закону встановлено, що максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці не може перевищувати  десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України  від 03.06.2013 року по справі №3-рп/2013 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),  частину третю, перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону України “Про судоустрій і статус суддів ” від 07.07.2010року № 2453-VI у редакції Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи ” від 08.07.2011 року № 3668-VI.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином,  дія  частини 3  ст.138 Закону України “ Про судоустрій та статус суддів ”  в редакції Закону від 07.07.2010р.  відновлена  з 03.06.2013р., отже право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання,  позивачка Новохатня В.А. набуває з 03.06.2013 року.

Також, матеріали узагальнення свідчать, що неоднозначною була практика судів при застосуванні положень ст.ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України при визначенні строків звернення суддів у відставці до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів.

Як передбачено ч. 2 ст. 99 Кодексу  адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, в силу приписів ч.1 ст.100 КАС України,  залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

            Прикладом є справа  Павленко А.М.  до  Управління Пенсійного Фонду України в Куп’янському районі Харківської області  про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 80 відсотків грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді, відповідно до ч. 3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,  починаючи з 01.01.2012 року.

            Постановою Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від    28.08.2013р. позов задоволено частково. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Куп’янському районі Харківської області   провести  Павленко А.М.  перерахунок щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 80 % грошового утримання судді на відповідній посаді суді  з 01.01.2012р.

Задовольняючи  позов, суд першої інстанції виходив з того,  що  позивач має право на отримання  щомісячного грошового утримання судді в зв’язку з підвищенням  грошового утримання судді в розмірі 80%   грошового утримання суддів працюючого на відповідній посаді, а тому пенсійний орган безпідставно відмовив в проведенні перерахунку.

Колегія суддів частково погодилась з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що однією з гарантій забезпечення незалежності суддів, закріплених у ч.1 ст. 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту, до яких, зокрема, відноситься і щомісячне довічне грошове утримання.

Враховуючи те, що позивач є суддею у відставці, за ним  зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку, з огляду на положення  ст. 19 Конституції України, колегія суддів вважає, що при вирішенні даного спору підлягає застосуванню ч. 3 ст. 138 Закону ( в редакції від 07.07.2010р. ), а отже дії відповідача щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії є противоправними, адже порушують права та інтереси позивача.

Однак, задовольняючи позов Павленко А.М.  за період з 01.01.2012р., суд першої інстанції не врахував вимоги ст.99 КАС України, не звернув увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду, що призвело до невірного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Згідно з ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до суду з позовом 12.08.2013 року із вимогами щодо захисту її порушених прав, що мали місце з  01.01.2012 року, не надавши доказів поважності пропуску строку на звернення до суду, в зв’язку з чим позовні вимоги до 12.02.2013р. залишаються без розгляду.

Певні труднощі  виникають при розгляді судами першої інстанції справ за позовами  працюючих суддів щодо здійснення перерахунку пенсії, призначеної відповідно до вимог Закону України « Про державну службу».

Вирішуючи питання застосування нормативно-правових актів України при розв’язанні зазначеного судового спору, судам першої інстанції необхідно виходити з наступного.

Особливий статус судді, гарантії його незалежності визначено Конституцією і законами України, зокрема - на час виникнення спірних відносин - Законом України « Про статус суддів » .

Згідно з частиною другою статті 1 зазначеного Закону,   судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

Статтею 1 Закону України « Про державну службу» державна служба в Україні визначена як професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Згідно зі статтею 2 вказаного Закону посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що суддя, на якого поширюється дія положень статей 1, 2 Закону N 3723-XII, є державною службовою особою, яка здійснює функції представника державної судової влади на постійній основі, наділений повноваженнями здійснювати правосуддя та одержує суддівську винагороду за рахунок державних коштів.

Статтею 23 Закону України « Про державну службу» до 01.10.2011 було встановлено граничний вік перебування на державній службі, який на час виникнення спірних відносин становив 60 років для чоловіків і 55 років для жінок.

Отже, граничний вік перебування на державній службі фактично є пенсійним віком для цієї категорії працівників.

Пенсійне забезпечення державних службовців регулюється статтею 37 Закону України « Про державну службу» , яка, зокрема, визначає підстави для виходу на пенсію державних службовців та її розмір, а також передбачає, що пенсія державному службовцю виплачується незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

Крім того, статтею 37 цього Закону встановлено, що особі, якій призначена пенсія відповідно до цієї статті та яка продовжує працювати на державній службі, виплачується пенсія у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а після звільнення - у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України « Про державну службу».

Конституцією України визначено граничний вік перебування судді на посаді - 65 років.

Крім того, визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до них високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Про це неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Відповідно до частини четвертої статті 43 Закону N 2862-XII судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України « Про державну службу».

Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України « Про державну службу».

Зазначена стаття, передбачає можливість вибору суддею одного з двох варіантів соціального забезпечення у разі виходу у відставку - отримання пенсії на умовах, визначених статтею 37 Закону України « Про державну службу», або щомісячного довічного грошового утримання.

У зв'язку з цим, судді мають право на отримання пенсії на визначених Законом України « Про державну службу» умовах  в разі досягнення ними пенсійного віку.

Згідно зі статтею 37 Закону України « Про державну службу» пенсія державному службовцю виплачується незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи » від 08.07.2011 року  № 3668-VI  в редакції ст.37  Закону України   « Про державну службу» були внесені зміни, згідно з якими  першим реченням частини четвертої встановлено, що особі, якій призначена пенсія відповідно до цієї статті та яка продовжує працювати на державній службі, виплачується пенсія у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України  «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,  а після звільнення - у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України  « Про державну службу».

Таким чином, працюючий суддя, починаючи  з 01.10.2011 року   має право на призначення пенсії державних службовців в розмірі, обчисленому відповідно до Закону України  «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» .

Прикладом є справа  за позовом  Григор’євої А.О.  до Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова про  зобов’язання відповідача з 01.07.2012 року здійснити перерахунок розміру, призначеної їй пенсії, у зв’язку із збільшенням грошового утримання працюючого суддів, та провести  відповідні виплати .

Постановою Дергачівського районного суду Харківської області від 09.09.2013р. позов задоволено.

Задовольняючи  позов, суд першої інстанції виходив з того,  що  позивач має право на перерахунок пенсії, призначеної відповідно до ст.37 Закону України « Про державну службу»,   в зв’язку з підвищенням  грошового утримання працюючого судді, а тому пенсійний орган безпідставно відмовив в проведенні перерахунку.

Колегія суддів не погодилась з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що судову владу в Україні реалізовують професійні судді  шляхом здійснення правосуддя. Суддею є громадянин України, який в установленому Конституцією України і Законом порядку призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України, здійснює правосуддя на професійній основі  та отримує суддівську винагороду, яка складається з посадового окладу та доплат: за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці. (ч. 1 ст. 127 Конституції України, ч. 1 ст. 51, ст. 129  Закону України “Про судоустрій і статус суддів ”).

Суддя, з урахуванням положень ст.ст. 1, 2 Закону України “Про державну службу ”, є державною службовою особою, яка здійснює функції представника державної судової влади на постійній основі, наділений повноваженнями здійснювати правосуддя та одержує суддівську винагороду за рахунок державних коштів.

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 138 Закону України “Про судоустрій і статус суддів ”, (тут і далі в редакції, що була чинної до 01.10.2011року), судді, який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України “Про державну службу ” або, за його вибором, щомісячне довічне грошове утримання. Суддя у відставці, який не досяг пенсійного віку, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених ст. 37 Закону України “Про державну службу”.

Закон України “Про судоустрій і статус суддів” і, зокрема, ст. 138 цього Закону, посилює гарантії незалежності суддів порівняно з іншими категоріями державних службовців, право на пенсію яких визначено ст. 37 Закону України “Про державну службу”. Так, ст. 138 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачає можливість вибору суддею одного з двох варіантів соціального забезпечення у разі виходу у відставку – отримання пенсії на умовах, що передбачені ст. 37 Закону України “Про державну службу ”, або неоподаткованого щомісячного довічного грошового утримання. Колегія суддів вважає, що у зв’язку з цим, судді мають право на отримання пенсії на умовах, визначених Законом України “Про державну службу” в разі досягнення ними пенсійного віку.

Статтею 37 Закону України “Про держану службу ”, в редакції, що була чинної до 01.10.2011року, передбачалось, що пенсія державному службовцю виплачується незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

Законом України від 08.07.2011 року № 3668-У1 “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи ”, що набрав чинності з 01.11.2011 року, внесені зміни, зокрема, чинна редакція ст. 37 Закону України “Про державну службу ” встановлює, що особі, який призначена пенсія відповідно до цієї статті та, яка продовжує працювати на державній службі, виплачується пенсія у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-1У “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”, а після звільнення – у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України “Про державну службу ”.

Така позиція визначена Верховним Судом України за наслідками розгляду справи за позовом до управління Пенсійного фонду України в Гуляйпільському районі Запорізької області про визнання відмови в призначенні пенсії протиправною та зобов’язання перерахувати пенсію.

Згідно із ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, позивачка Григор’єва А.О. мала право на призначення пенсії державних службовців в розмірі, визначеному ст. 37 Закону України “Про державну службу ”, а після набрання чинності Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”, яким внесені зміни до вказаної статті, - на отримання пенсії у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”.

 

Особливості розгляду справ  про зобов’язання

здійснити перерахунок і виплату пенсії за вислугу років

 відповідно до Закону України   «Про прокуратуру»

 

Внесення змін до законодавства, що регулює питання соціального захисту працівників прокуратури, а саме, їх пенсійного забезпечення, також  призвело до  збільшення кількості звернень громадян, що отримують пенсію відповідно до Закону України « Про прокуратуру»  від 05.11.1991р. № 1789–ХІІ,  до судових органів за захистом своїх прав.

Так, протягом другого півріччя 2013 року та 2 місяців 2014 року Харківським апеляційним адміністративним судом переглянуто 28 постанов суду першої інстанції справ зазначеної категорії.

За результатами апеляційного перегляду постанов місцевих адміністративних судів залишено без змін 11 постанов або 39,3% ; змінено чи скасовано 17 постанов  або  60,7 %.

Проведеним узагальненням судової практики встановлено проблеми, які виникають у судів першої інстанції із визначенням дії в часі приписів законодавчого акту, внесені зміни до якого суттєво вплинули на право пенсійного забезпечення колишніх працівників органів прокуратури в розумінні ст. 22  та ч.1 ст.58 Конституції України.

Як передбачено ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Закони та інші нормативно-правові акти відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Частиною 1 ст.50-1 Закону України « Про прокуратуру» в редакції Закону України від 12.07.2001 року № 2663-ІІІ  було встановлено, що  прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

   Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»  від  08.07.2011року  № 3668-VI до частини 1 ст.50-1 Закону України « Про прокуратуру »  внесені зміни, згідно з якими  частину першу замінено  двома частинами такого змісту:

"Прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років;

з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років;

з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років;

з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років;

з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років;

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 15 років.

Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії".

У зв'язку з цим частини другу - дев'ятнадцяту вважати відповідно частинами третьою – двадцятою.

Отже, зміна  розміру  відсотку у бік зменшення призвела до численних звернень  пенсіонерів з числа колишніх працівників органів прокуратури до територіальних органів Пенсійного фонду України , а в подальшому до суду з позовними вимогами щодо перерахунку зобов'язання здійснити перерахунок  пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України “Про прокуратуру” в редакції від 12.07.2001 року № 2663-ІІІ, виходячи з розрахунку 90 % середньої заробітної плати.

Реалізація права на соціальний захист та неприпустимість обмеження прав громадян на достатній життєвий рівень закріплений нормами Конституції України, відповідно до яких  конституційні права і свободи  людини і громадянина гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Неодноразово розглядаючи проблеми, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист та достатній життєвий рівень громадян, Конституційний  Суд України визначив правову позицію, згідно з якою певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

Прикладом є справа за позовом  Алєксєєва О.Ю.   до  Управління Пенсійного фонду України в Краснопільському районі Сумської області про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії, виходячи з розрахунку 90 % середньої заробітної плати з 01.07.2012 року.

Постановою Краснопільського районного суду Сумської області від     20.09.2013р. позовні  вимоги Алєксєєва О.Ю.   задоволені.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на  перерахунок пенсії, виходячи з розрахунку 90% від середнього заробітку.

Колегія суддів погодилась з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що відповідно до ч.1 ст. 50-1 Закону України « Про прокуратуру » ( чинної на момент призначення пенсії позивачу) ,  прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Відповідно до ч. 13  статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” обчислення (перерахунок) пенсій проводиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Відповідно до ч. 17 ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більше як за 12 місяців. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Конституційний  Суд України неодноразово розглядав проблеми, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист та неприпустимість обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень і сформулював правову позицію, згідно якої Конституція України та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначена за спеціальними законами  (в тому числі і Законом України “Про прокуратуру”).

Тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22Конституції України - не допускається.

Крім того, відповідно до ст. ст. 22 та 64 Конституції України, право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України (в тому числі і Законом України “Про прокуратуру”) є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що Управління Пенсійного фонду України в Краснопільському районі Сумської області повинно було перерахувати позивачу пенсію згідно довідки прокуратури Сумської області від 19.07.2012 року за № 18-14-зн, відповідно до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру ”, виходячи з розрахунку 90% від середнього заробітку та здійснити відповідні виплати.

В той же час,  абзацом 5 пункту 3  мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 року №4-зп визначено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Прикладом є справа за позовом  Каргатан Н.А.  до   Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі  м. Суми   про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії, виходячи з розрахунку 90 % середньої заробітної плати з 01.07.2012 року.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 18.06.2013р. позовні вимоги  Каргатан Н.А. задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на  перерахунок пенсії, виходячи з розрахунку 90% від середнього заробітку.

Колегія суддів не погодилась з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що  пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих прокуратури, до яких законодавцем віднесено і позивача, встановлено приписами ст.51-1 Закону України “Про прокуратуру”.

Згідно ч.1 ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” в редакції Закону України від 12.07.2001 року № 2663-ІІІ прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року, який набрав чинності з 01.10.2011 року, у статтю 50-1 Закону України "Про прокуратуру"  внесено зміни , відповідно до яких пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Отже, з 01.10.2011 року пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати.

Позивач з заявою про перерахунок пенсії звернувся до відповідача в липні 2012 року.

Відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (ч.18 ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру").

Отже, перерахунок пенсії позивачу, при наявності права на такий перерахунок, повинно бути обчислено виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за перерахунком, тобто з 80 відсотків від суми її місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії, а не з 90 відсотків, як помилково вважає позивач.

З огляду на вищевикладене, та враховуючи, що положення частини 1 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" в редакції Закону України від 08.07.2011 р. "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" неконституційними не визнавалися, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Зарічного районного суду м. Суми 18.06.2013 року через порушення ним норм матеріального права, невідповідність висновків обставинам справи, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, на теперішній час на регіональному рівні склалась неоднозначна судова практика щодо вирішення справ за позовами пенсіонерів з числа колишніх працівників органів прокуратури до територіальних органів  Пенсійного фонду України  про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії, виходячи з розрахунку 90 % середньої заробітної плати .

Зазначена проблема існує й при розгляді касаційних скарг Вищим адміністративним судом України протягом 2013 року.

Отже, з метою визначення правової позиції судових органів в даному питанні при розгляді вказаної категорій справ вважаємо за доцільне  враховувати постанову Вищого адміністративного суду України  від 20.02.2014р. по справі № К/800/24011/13.

Розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Булгак В.К. на постанову Жовтневого районного суду м. Харкова від 15.01.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013 року, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звернула  увагу на наступне.

В грудні 2012 року Булгак В.К. звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м.Харкова про визнання неправомірними дій щодо обмежень під час перерахунку пенсії, зобов’язання провести перерахунок її пенсії з 01.07.2012р. на підставі довідки прокуратури Харківської області від 20.07.2012р. №18/447 відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», виходячи з розрахунку 90% від суми місячного заробітку, й здійснення відповідних виплат.

Постановою Жовтневого районного суду м.Харкова від 15 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погодилась з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що  умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначено статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ. Редакція зазначеної статті змінювалась.

Згідно з частиною першою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Законом №3668-VІ, який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права.

Так, відповідно до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ у редакції Закону №3668-VІ прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Таким чином, з 1 жовтня 2011 року положення частини першої статті 50-1 Закону №1789-ХІІ щодо призначення прокурорам і слідчим пенсії за вислугу років у розмірі не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку втратили чинність у зв’язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом №3668-VІ.

Разом з тим підстави та порядок перерахунку пенсії прокурорам регулюють частини тринадцята та вісімнадцята статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, положення яких щодо перерахунку пенсії у зв’язку із прийняттям Закону №3668-VІ не зазнали змін, змінилася лише нумерація частин цієї статті.

Так, відповідно до частини тринадцятої статті 50-1 Закону №1789-ХІІ обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв’язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина вісімнадцята статті 50-1 Закону №1789-ХІІ).

Таким чином, при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватись норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому внесені Законом №3668-VІ зміни до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії; процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом та механізмом їх проведення й нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років прокурорам, є частини тринадцята та вісімнадцята статті 50-1 Закону №1789-ХІІ.

Аналогічна позиція викладена і в постановах Верховного Суду України від 10.12.2013р. у справі №21-420а13 та у справі №21-348а13, й від 17.12.2013р. у справі №21-445а13.

Водночас, слід вказати, що Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” до статті 50-1 Закону внесено нову норму (друге речення частини п’ятнадцятої), згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Таким чином, перерахунок пенсії, призначеної до 1 жовтня 2011 року, проводиться в разі підвищення заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників, проте, з урахуванням визначеної законом граничної межі.

Статтею 12 Закону України “Про Державний бюджет України на 2012 рік” встановлено, що у 2012 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 липня - 844 гривні, з 1 жовтня - 856 гривень, з 1 грудня - 884 гривні.

Отже, максимальний розмір пенсії працівників прокуратури з 01.07.2012р. не міг перевищувати 8 440 грн., з 01.10.2012р. – 8 560 грн., з 01.12.2012р. – 8 840 грн.

Зважаючи на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача провести з 01.07.2012р. перерахунок пенсії позивачки на підставі довідки прокуратури Харківської області від 20.07.2012р. №18/447, виходячи з розміру 90% від суми місячної заробітної плати за відповідною посадою, та проведення її виплати з урахуванням раніше виплачених коштів за цей період по суті є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню, але з врахуванням обмеження розміру такої пенсії десятьма прожитковими мінімумами установленими для осіб, які втратили працездатність.

 

Особливості розгляду справ  про зобов’язання

здійснити перерахунок і виплату підвищення до пенсії відповідно до Закону України   «Про соціальний захист дітей війни»

 

Не можна обійти увагою найпоширенішу категорії справ, що була  розглянута  у другому півріччі 2013 року та січні – лютому 2014 року,  як-то виплата підвищення до пенсії  дітям війни.

Так, протягом зазначеного періоду Харківським апеляційним адміністративним судом переглянуто 62 910 постанов суду першої інстанції справ зазначеної категорії.

За результатами апеляційного перегляду постанов місцевих адміністративних судів залишено без змін 46 823 постанови або 74,4% ; змінено чи скасовано 16 087 постанов  або  25,6 %.

Для забезпечення правильного та однакового застосування Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від  18.11.2004 року № 2195-IV, судам необхідно перш за все вжити заходи щодо підтвердження наявності у  позивача статусу дитини війни.

За приписами ст.1 вищезазначеного Закону дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Тобто, до категорії дітей війни належать громадяни України, які народилися у період із 3 вересня 1927 року по 2 вересня 1945 року.

Відповідачами у справах за позовними заявами дітей війни з приводу підвищення до пенсії, встановленого Законом від 18.11.2004 р. № 2195-IV, є відповідні територіальні органи Пенсійного фонду України, які здійснюють нарахування та виплату пенсій і державної соціальної допомоги. Такими органами є утворені в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.

Відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, місцеве управління Пенсійного фонду забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, безпосередньо призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства. Отже, є належним відповідачем у справах щодо здійснення перерахунку підвищення до пенсій за позовами осіб, віднесених до категорії дітей війни. Тому залучення до участі у таких справах як співвідповідача чи третьої особи інших органів, у тому числі Державного казначейства України, є помилковим.

При цьому, судам слід враховувати, що такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів незалежно від обраного позивачем способу захисту порушеного права, у тому числі й способу про стягнення невиплачених сум зазначеного підвищення до пенсії чи соціальної допомоги.

Справи, що виникають у зв’язку із застосуванням ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за приписами п.4 ч.1 ст.18 КАС України предметно підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам, якими відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1832 КАС України зазначена категорія спорів належить до справ, щодо яких може бути застосоване скорочене провадження.

 Якщо вимоги позивача не стосуються прав, свобод, інтересів та обов’язків третіх осіб та відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі, суд, керуючись частиною третьою статті 1832 КАС України, постановляє ухвалу про відкриття скороченого провадження.

Після відкриття скороченого провадження, в разі недостатності повідомлених позивачем обставин або якщо за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення суд дійде висновку про неможливість ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, суд розглядає справу за загальними правилами цього Кодексу, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню (частина четверта статті 1832 КАС України).

Суттєвим для судових органів при розглядів позовних вимог дітей війни постає питання  правильного визначення періодів,  протягом  яких   дитина війни має право  на  отримання підвищення до пенсії, в зв’язку з чим судам  необхідно керуватись наступним. 

Саме Закон України  «Про соціальний захист дітей війни» був прийнятий 18.11.2004 року та згідно з пунктом 1 Прикінцевих положень набрав чинності з 01.01.2006 року.

            Але, пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-V дію статті 6 Закону  зупинено на 2007 рік та встановлено, що підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України від 22.10.1993 р. № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р.№ 6-рп/2007 пункт 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. №107-VI внесено зміни до Закону про соціальний захист дітей війни та статтю 6 цього Закону викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-IV, щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Враховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення ст.6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни » у редакції 2004 року поновили свою дію у 2007році – з 09.07.2007 року, у 2008 році – з 22.05.2008 року. Отже, право дітей війни на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених Законом, повинно встановлюватись: за 2007 рік – з  9 липня до 31 грудня 2007 року, за 2008 рік – з 22 травня до 31 грудня 2008 року. Відповідно – у  2007 році у період із 1 січня до 8 липня 2007 року та у 2008 році – з 1 січня до 21 травня 2008 року положення законів про Державний бюджет на ці роки були чинними та підлягали виконанню.

Прикладом є справа за позовом Кубика С.Г. до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області  про зобов'язання відповідача  нарахувати недоплачену  як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006, 2007 та 2008 роки.

Постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 26.07.2009 року  позов Кубика С.Г. задоволено частково. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Харкова  здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком  з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.

Відмовляючи в частині позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про перерахунок пенсії за 2006 рік, за період з 01.01.2007 року по 08.07.2007 року та з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року, вимоги щодо виплати пенсії в подальшому та у визначеній позивачем грошовій сумі є необґрунтованими.

Колегія суддів погодилась з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що згідно зі ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

 Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік  зупинено.

Надаючи перевагу Законам України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та „ Про внесення змін до Закону України « Про Державний бюджет на 2006 рік » від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання.

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше ”.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 по справі №6-рп\2007 року  визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, яким зупинено дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Відповідно до   Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” статтю 6  Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладено у такій редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Зазначена надбавка врегульована ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а саме - 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України ”, якими внесено зміни до ст. 6 Закону України  “Про соціальний захист дітей війни ” визнано такими, що не відповідають Конституції України, тобто є неконституційними.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені.

Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України, Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач мав право на отримання підвищення до  пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, з розміру мінімальної пенсії,  встановленого ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період з  09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.

Оскільки, державна соціальна підтримка дітей війни у вигляді підвищення до пенсії, встановленого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за своєю правовою природою є окремим джерелом доходу дітей війни та не належить до складовою пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги.

Отже, під час вирішення спорів за позовами дітей війни, суди повинні враховувати строки звернення до суду, що  визначаються за правилами статті 99 КАС України. Приписи статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якими встановлено строки  виплати нарахованих, але не отриманих сум пенсій за минулий час, не поширюються на зазначені правовідносини, а тому не можуть застосовуватися судами під час розгляду зазначених спорів.

Вирішуючи  питання поновлення строків звернення до суду за захистом порушених прав,  судам  необхідно  виходити з наступного.

Як передбачено абзацом першим  частини 2 ст. 99 та частиною 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Між тим, зазначена редакція цих норм була запроваджена Законом України “Про судоустрій і статус суддів ” від 07.07.2010 року №2453-VI , який набув чинності з 30.07.2010 року.

До цього часу вказані норми діяли в редакції  від 06.07.2005р., та передбачали, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Таким чином, вирішуючи питання  дотримання  строків звернення з позовними вимогами до суду в період з 30.07.2010р. по 29.01.2011р., судам першої інстанції з огляду на рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 року по справі «Мельник проти  України » (заява №23436/03), необхідно  дотримуватись, насамперед, принципу юридичної визначеності на судовий захист порушеного права, враховуючи, що до 30.07.2010 року для звернення до суду було встановлено один рік та  позивач не був обізнаний  про його скорочення. 

Прикладом є справа за позовом Лубенець В.Є. до Управління Пенсійного фонду України в Миргородському районі Полтавської області про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу як дитині війни з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати за період з 07.07.2007 року  по день прийняття постанови, тобто по  04.01.2011 року, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» .

            Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області  від 04.01.2011р. позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача УПФУ в Миргородському районі Полтавської області  провести Лубенець В.Є. перерахунок пенсії позивачу як дитині війни з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком з 07.07.2007р. по  31.12.2007 року, з  22 травня 2008 року по день прийняття постанови, тобто по  04.01.2011 року

Задовольняючи  позов, суд першої інстанції виходив з того,  що  позивач як дитина війни має право на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а тому пенсійний орган безпідставно відмовив в проведенні перерахунку.

Колегія суддів частково погодилась з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивач відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" є дитиною війни та за приписами ст.6 цього закону має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, надавши перевагу ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"  над постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. за № 530 "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", як нормативно-правовому акту, що має вищу юридичну силу, та  правильно визначив розмір мінімальної пенсії за віком, виходячи із приписів ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", оскільки іншими законами такий розмір не врегульовано.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 13.12.10 року із вимогами щодо захисту його порушених прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції яка діяла до 30.07.2010 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

30.07.2010 року Законом України “Про судоустрій і статус суддів ” від 07.07.2010 року зазначений строк звернення з позовом до адміністративного суду було скорочено до шести місяців.

  Колегія суддів, виходячи з наведеного, вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин ч.2 ст.99 КАС України, в редакції від 06.07.2005р.,  виходячи з принципу юридичної визначеності та на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 року по справі «Мельник проти  України » (заява №23436/03), оскільки до 30.07.2010 року для звернення до суду з позовом було встановлено один рік та позивач не був обізнаний про його скорочення. 

Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду, річний строк на звернення, період, за який позивач просить суд захистити його права, та період, за який права позивача підлягають поновленню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, колегія суддів дійшла до висновку, що права позивача підлягають захисту з  13 грудня 2009 року.

Одним з актуальніших для судових органів при розглядів позовних вимог дітей війни є питання захисту їх прав на  отримання підвищення до пенсії із застосуванням норм ст.6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни» в період після 22 липня 2011 року.

Пунктом 7 частини першої Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4, яким установлено, що у 2011 році норми і положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

З аналізу наведеної норми випливає, що визначення порядку та розмірів виплат указаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.

Вирішуючи питання про те, яка з однопредметних законодавчих норм однакової юридичної сили, що не визнані неконституційними в установленому порядку, підлягає застосуванню для вирішення спорів зазначеної категорії, судам необхідно надавати перевагу тій із них, що прийнята пізніше. У цих правовідносинах така норма міститься у Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».

На виконання вимог цього Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 6 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23 липня 2011 року.

Судам необхідно враховувати, що до набрання чинності зазначеною постановою Кабінету Міністрів України, тобто до 23 липня 2011 року, дітям війни при вирішенні справ цієї категорії щодо розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, застосуванню підлягають положення ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни».

Починаючи з 23 липня 2011 року у зазначених категоріях справ судам необхідно перевіряти правомірність дій суб’єктів владних повноважень на відповідність вимогам Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 року №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету».

Прикладом є справа за позовом Зікранець І.І. до  Управління Пенсійного фонду України в Семенівському районі Полтавської області  про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" .

Постановою Семенівського районного суду Полтавської області  від   14.10.2011р позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача УПФУ в Семенівському районі Полтавської області  провести Зікранець І.І. перерахунок пенсії позивачу як дитині війни з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 04.09.2010 року по 23.07.2011 року.

Задовольняючи  позов, суд першої інстанції виходив з того,  що  позивач як дитина війни має право на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а тому пенсійний орган безпідставно відмовив в проведенні перерахунку.

Колегія суддів частково погодилась з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що згідно зі ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" ( в редакції Закону до 19.06.2011 р.) обмежень щодо застосування ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" встановлено не було.

Отже, за період з 04.09.2010 року по 22.07.2011 року нарахування та виплата дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Щодо законності рішення суду першої інстанції про зобов’язання здійснити перерахунок підвищення до пенсії за 23.07.2011 рок., колегія суддів зазначає наступне.

14 червня 2011 року Верховною Радою України прийнято Закон України N 3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", який набрав чинності 19 червня 2011 року.

Пунктом 7 частини першої цього Закону Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4, яким установлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

На виконання вимог Закону України від 14 червня 2011 року N 3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" 6 липня 2011 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 745 "Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", яка набрала чинності 23 липня 2011 року.

Таким чином, з 23 липня 2011 року розміри виплат, передбачених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визначаються постановою Кабінету Міністрів України № 745 від 06.07.2011 року.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що за 23.07.2011 року судом першої інстанції необґрунтовано зобов’язано відповідача    здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а тому рішення суду першої інстанції в зазначеній частині не може бути визнане законним та підлягає скасуванню.      

Матеріали проведеного узагальнення свідчать, що суди при розгляді адміністративних справ за участю органів Пенсійного фонду України в основному правильно застосовують норми  чинного законодавства.

Поряд з цим, в окремих випадках, суди не завжди з’ясовують всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та допускають порушення норм матеріального та процесуального права.

Підсумовуючи викладене вище узагальнення судової практики, слід зазначити, що точне та неухильне додержання адміністративними судами норм КАС України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов’язаних з призначенням та перерахунком пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, є неодмінною умовою забезпечення їх правильного і швидкого вирішення.

 

 

Голова суду                                                                                  Бершов Г.Є.