Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Справи щодо спадкування подекуди є доволі складними. Серед претендентів на спадщину є такі, що заради майна померлої людини здатні на непорядні вчинки. Чи можна визнати спадкоємця негідним і відсторонити його від спадщини? Відповідь надає фахівчиня Київського бюро правової допомоги №1 Марина Ковальчук.
Хто такі «негідні спадкоємці»
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (стаття 1222 Цивільного кодексу України). Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.
Однак, для набуття статусу спадкоємця недостатньо зарахування людини до спадкоємців певної черги чи факту наявності заповіту на її користь.
Законодавством України передбачено можливість визнання потенційних спадкоємців негідними у випадку їх недоброчесної поведінки відносно спадкодавця і, відповідно, позбавлення права на отримання у спадщину будь-якого майна або грошових коштів. Внаслідок визнання одного із спадкоємців негідним його частка пропорційно ділиться між іншими спадкоємцями.
Кому спадщина «не світить»
Статтею 1224 Цивільного кодексу України передбачений перелік підстав, за наявності яких право на спадкування у певних осіб не виникає. Тобто вони усуваються від права на спадкування як за заповітом, так і за законом.
Усунення від права на спадкування спадкоємців за законом та за заповітом можливе виключно на підставі рішення суду.
Підстави усунення від права на спадкування:
Документом, що підтверджує протиправність дій таких осіб є вирок суду, що набрав законної сили. Виключення становить позбавлення життя спадкодавця через необережність. В такому разі особа все ж таки залишається спадкоємцем.
Звертаю увагу, що особи до 14 років та громадяни, які визнанні судом недієздатними, не можуть визнаватись негідними спадкоємцями, оскільки такі особи є неосудними.
В такому випадку питання про визнання спадкоємців негідними вирішується судом шляхом ухвалення рішення в порядку цивільного судочинства, або вироку суду у кримінальній справі.
Відповідно до статті 39 Сімейного кодексу України недійсним є шлюб, зареєстрований:
з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;
між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;
з особою, яка визнана недієздатною.
Також, недійсним визнається за рішенням суду, зокрема шлюб, укладений з порушенням принципу добровільності, або якщо один з членів подружжя не досягнув на момент укладення шлюбу шлюбного віку, а також в інших випадках встановлених Сімейним кодексом України.
У разі якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, набутому ними за час цього шлюбу.
Статтею 42 Сімейного кодексу України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.
Тобто, навіть якщо спадкоємці не входять до кола родичів, яким надано право звернення до суду для визнання шлюбу недійсним, вони мають право звернутися як особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, оскільки через укладення такого шлюбу вони не отримають належну їм частку спадщини.
Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Отже, ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов’язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Вимога про усунення від права на спадкування за законом особи може бути пред’явлена лише після смерті спадкодавця.
Факт ухилення особи від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи, інших спадкоємців.
Виходячи зі змісту зазначеної норми, суд при вирішенні такої справи згідно з вимогами статті 264 Цивільного процесуального кодексу України повинен встановити одночасно з фактом ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Джерело: МЮУ