Вирішення спорів поза судом, або Як інститут медіації вплине на правосуддя

 Медіація є традиційним інструментом позасудового врегулювання спорів для демократичних правових держав світу. Натомість українська практика вкрай невтішна: більшість українців навіть ніколи не чули про медіацію. Підготовка Закону про медіацію тривала багато років і налічувала близько десяти законодавчих ініціатив. При цьому вітчизняні медіатори побоювалися надмірного контролю з боку держави, який, на їхню думку, гальмував би розвиток медіації в Україні.

 Проте, 16 листопада 2021 року Верховною Радою України все ж було прийнято у другому читанні та загалом законопроєкт № 3504 «Про медіацію».

 Тож, давайте розбиратись разом з доктором юридичних наук, адвокатом Ксенією Токарєвою.

 Проаналізувавши сутність прийнятого закону "Про медіацію", можна стверджувати, що в цілому законодавцю вдалося зберегти баланс приватних і публічних інтересів.

 “Закон «Про медіацію» надає державі, бізнесу та громадянам нові можливості для законного врегулювання спорів.

 “Першим важливим аспектом нового закону є час розгляду конфліктів (спорів). Так, через перевантаженість судів, справи розглядаються роками, в той час як проведення процедури медіації в середньому становить 1 місяць. Для бізнесу, який цінує свій час, можливість прийняття самостійного, взаємовигідного, компромісного рішення з урахуванням власних інтересів, яке б влаштовувало обидві сторони поза судом, є вкрай важливим. Так, законом визначаються правові засади та порядок проведення медіації - добровільної, позасудової, конфіденційної, структурованої процедури, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів, в Україні. Тож, тут відсутні ризики. Сторони самі керують процесом,організовують його на свій розсуд і можуть припинити в будь-який час. Як медіатор, так і сторони конфлікту (спору) залишають за собою право на вільний вибір етапів, технік, методик, місця та часу проведення медіації відповідно до їхніх побажань, можливостей або специфіки конфлікту (спору).

 Не менш, важливим є і конфіденційність - все, що обговорювалося чи узгоджувалося в процесі медіації, є конфіденційним, і не може бути передано третій стороні чи використовуватись у суді, у разі негативного результату медіаційного процесу (без згоди сторін). Важливим аргументом за - є і те, що держава не втручається та не нав'язує медіатора, а сторони самостійно можуть його обрати” - розповіла експерт.

Безперечно, позитивним кроком також, є розширення сфери застосування медіації, порівняно з попередніми законопроєктами. Так, медіація може застосовуватися у будь-яких конфліктах (спорах), які виникають у цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних правовідносинах, а також кримінальних провадженнях під час укладання угод про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим. Якщо сімейні чи трудові спори завжди вважалися медіабельними за будь-яких умов, то медіація у публічно-правових спорах постійно отримувала критику вітчизняних вчених-адміністративістів. Також, медіацію можна застосовувати до розв'язання спорів, справи яких уже перебувають у суді.

Завдяки інституту медіації можна більш раціонально розпоряджатись власними кошти. Так, звертаючись до суду громадяни та власники бізнесу, сплачують судових зборів за новими розмірами. Проте, у випадку коли медіація в спорі який є предметом розгляду суду, проведена успішного, суд поверне 60% сплаченого судового збору відповідній стороні.

“Незважаючи на помітний прогрес у розробці правового регулювання медіації, Закон має значні недоліки. Наприклад, вимогами до медіатора є лише вища освіта та базова підготовка у сфері медіації в Україні або за кордоном. Такі вимоги є досить загальними як для особи, професійними обов'язками якої є керування процесом примирення конфліктуючих сторін із дотриманням законодавства України, інтересів держави і суспільства та моральних засад. Ні для кого не секрет, що є громадяни, які не вміють відстояти свої інтереси і яких легко схилити до прийняття рішення яке насправді не відповідає їх внутрішньому волевиявлення, але задовольняє інтереси іншої сторони і є «зручним» для медіатора, враховуючи, що більшість представників даної професії будуть працювати за процентний відсоток від матеріальної суми конфлікту. Вочевидь, медіатор повинен володіти спеціальними знаннями у сфері права та, враховуючи неправові аспекти конфліктів (спорів), знаннями у сфері психології та конфліктології. Ще одним відкритим питанням залишається реєстр медіаторів. Хто його вестиме, який порядок внесення даних щодо тих медіаторів ітд.

Важливо, що законодавець під час розгляду справи в суді запроваджує медіацію як не обов'язкову процедуру, залишаючи вибір скористатись нею чи ні - на розсуд сторін. У випадку, якщо сторони бажають спробувати врегулювати свій спір за допомогою медіатора, провадження у справі підлягає зупиненню, але не більш ніж на 90 днів з моменту винесення відповідної ухвали. У випадку, якщо сторони досягли згоди по всім важливим аспектам у процесі проведення медіації- вони можуть підписати мирову угоду, яку суд затвердить у випадку відсутності порушень прав і законних інтересів третіх осіб. Розуміючи даний процес сторони можуть використовувати його як механізм затягування розгляду справи, не маючи реального наміру вирішення конфліку (спору) і як наслідок зловживання своїми правами однією із сторін.” - зазначила адвокатка.

Токарєва Ксенія, також закцентувала увагу на тому що розширення та деталізації потребують положення щодо відповідальності медіатора, тому що залишається незрозумілим, у яких конкретних випадках та який вид відповідальності може бути покладено на медіатора. Враховуючи національних досвід, слід зазначити, що запровадження виключно дисциплінарної відповідальності для медіаторів за порушення професійної етики буде недостатнім для уникнення фактору корупції та зловживання професійним становищем. Так доцільно запровадити крім дисциплінарної відповідальності ще адміністративну та кримінальну.

Таким чином, Закон «Про медіацію» спрямований на створення нового для України інституту альтернативного способу врегулювання спорів (розв'язання конфліктів), запровадження механізму швидкого та економічно вигідного способу розв'язання конфлікту для бізнесу та для громадян, а також на зниження навантаження на судову систему. Гучні та резонансні судові справи також псують репутацію бізнесу, проте з прийняттям Закону “Про медіацію” цього можна уникнути. Запроваджений інститут медіації є вагомим кроком у розвитку верховенства права в Україні, проте документ потребує доповнень. Подальший процес вдосконалення правового регулювання медіації повинен базуватися на теоретичних напрацюваннях вітчизняних правників і досвіді належного функціонування медіації в розвинутих країнах світу - підсумувала адвокатка, доктор юридичних наук Ксенія Токарєва.

Джерело:  "ЛІГА ЗАКОН"