Батьки зобов’язані не лише забезпечувати дитину матеріальними засобами до існування, а й турбуватися про її фізичне, психологічне благополуччя – ВС

 Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду задовольнив касаційні скарги прокурора і потерпілої, які просили скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді кримінального провадження за обвинуваченням особи у злісному невиконанні обов'язків по догляду за дитиною (ст. 166 КК України).

 Відповідно до вироку місцевого суду чоловік був визнаний винуватим і засуджений за те, що упродовж 2012–2013 років злісно ухилявся від виконання обов’язків по догляду за неповнолітньою донькою: не піклувався про її здоров’я, фізичний та моральний розвиток, неодноразово вчиняв сімейні конфлікти. Апеляційний суд скасував вирок, а кримінальне провадження за ст. 166 КК України закрив у зв’язку з відсутністю в діянні особи складу кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України).

 ККС ВС зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції не ґрунтується ні на законі України про кримінальну відповідальність, ні на фактичних обставинах провадження.

 Так, зважаючи на диспозицію ст. 166 КК України, відповідальність спеціального суб’єкта (батьки, опікуни чи піклувальники) настає у разі вчинення умисного діяння, яке виражається як у формі дії (фізичне та психологічне насильство, жорстоке ставлення та інше), так і бездіяльності, за умови злісного невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, та в разі настання тяжких наслідків для потерпілої особи.

 При цьому з огляду на норми права батьки зобов’язані не тільки забезпечувати дитину умовами для проживання, навчання, побуту, дозвілля, як це вказав апеляційний суд, а й турбуватися про її фізичне, психологічне і соціальне благополуччя. Основною умовою розвитку дитини є здатність гармонійно жити у змінних умовах навколишнього середовища (Декларація прав дитини, прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, Конвенція про права дитини, підписана Україною 21 лютого 1990 року, статті 150, 180 СК України).

 Тобто забезпечення дитини лише матеріальними засобами до існування не є свідченням виконання батьками своїх обов’язків.

 Одночасно суд першої інстанції встановив, що чоловік не виконував своїх обов’язків, які пов’язані з психічним розвитком дитини. Це виражалось у систематичному психологічному насильстві (сварках і приниженні дружини та дочки), яке призвело до виникнення в дитини психотравми.

 Обставинами, які вказують на злісний характер невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, можуть, зокрема, бути їх тривалість, системність, багаторазовість тощо.

У цьому провадженні місцевий суд визнав доведеним, що дії особи щодо своєї дочки були неодноразовими та викликали в дитини шок, стрес тощо. У зв’язку з цим вона лікувалась у психолога і психіатра, а також медикаментозно. Крім того, кожна сварка чоловіка призводила до погіршення психічного здоров’я його дочки, про що йому було відомо, проте він продовжував свої протиправні дії. Внаслідок цього потерпілій було спричинено тяжкі наслідки – тривалий розлад здоров’я.

Такі дії особи підтверджують їх злісний характер і можуть свідчити про наявність у неї прямого умислу на вчинення кримінального правопорушення, а тому неправильним є висновок апеляційного суду про відсутність у діях обвинуваченого суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 166 КК України, у формі умислу.

Постанова у справі № 450/1146/14-к (провадження № 51-3650км21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/100957076.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.