З іпотечного будинку не можна виселяти, не надавши іншого, якщо він придбаний не за рахунок кредиту

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 2 березня 2016 року розглянув справу № 6-3064цс15 за позовом банку про виселення з житла, переданого в іпотеку, але придбаного не за рахунок кредиту.

ВСУ підтвердив правову позицію, згідно з якою при виселення з іпотечного будинку, придбаного не за рахунок кредиту, повинні надати інше житло.

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону «Про іпотеку» іпотека різновид застави, предметом якого є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною першою статті 40 Закону «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, що встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається виселюваному особі повинно бути зазначено в рішенні суду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що при прийнятті судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону україни «Про іпотеку» застосовуються положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Суди встановили, що позивачу - «Універсал Банк» було передано в іпотеку квартиру, яка була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, право власності на цю квартиру придбано самим іпотекодержателем у результаті реалізації квартири з прилюдних торгів, а тому висновок суду про наявність передбачених законом підстав для виселення мешканців з цієї квартири без надання їм іншого постійного житла є помилковим. У пересматриваемом справі суди неправильно застосували частину другу статті 109 ЖК УРСР у поєднанні з нормами статті 40 Закону україни «Про іпотеку».

Така правова позиція була висловлена у справах № 6-1484цс15, № 6-1061цс15.

Джерело: сайт «Юрліга»