Судовий дайджест

Верховний Суд України

Предмет іпотеки, реалізований у ліквідаційній процедурі з припиненням обтяження, не можна стягнути

При розгляді справи № 6-2684цс15 Суд роз'яснив, що відповідно до статті 5 Закону № 2343-XII «Про  відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом, іншими законодавчими актами України. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника (пункт 6 частини першої статті 23 Закону № 2343-XII). Особа, до якої перейшло право власності на майно, яке було предметом іпотеки, але реалізовано в межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяження, не набуває статусу іпотекодавця і на таке майно не може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 38, 39 Закону України «Про іпотеку».

Для визнання прилюдних торгів недійсними суд повинен встановити наявність порушень, які могли вплинути на їх результат, тому порушення норм закону недостатньо, повинні бути порушено права і законні інтереси особи, їх оскаржує

При розгляді справи № 6-323цс16 Суд роз'яснив, що сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головна умова - це наявність порушень, які могли вплинути на результат торгів, а тому, крім наявності порушення норм закону при проведенні торгів має бути порушення прав і законних інтересів особи, їх оскаржує, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Норми Закону «Про виконавче провадження» дозволяють держвиконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає з забезпечених іпотекою зобов'язань, при наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя при наступних умовах: 1) відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна в першу чергу звернути стягнення; 2) наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом «Про іпотеку».

Вина перевізника за незбереження вантажу

Розглянувши справу № 6-2086цс15, Суд роз'яснив, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони. Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу. Перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, викликаних непереборною силою. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, не обумовленого непереборною силою, згідно з частиною першою статті 924 ЦК не звільняє перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Якщо вклад був викрадений в банку, вкладник повинен вимагати повернення його суми і відсотків

При розгляді справи № 6-352цс16, предметом якої був спір вкладника з банком про відшкодування шкоди, заподіяної злочином (крадіжкою працівником банку вкладу) Суд роз'яснив наступне. Після того, як вкладник на підставі договору банківського вкладу передав гроші уповноваженій особі банку, власником грошей став банк. А тому в разі їх викрадення шкода заподіяна банку, а не вкладнику. Вкладник повинен вимагати від банку відшкодування збитків, а виконання обов'язку за договором банківського вкладу - повернення суми вкладу і процентів за користування ним.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Наявність майнових спорів не позбавляє подружжя права на режим окремого проживання

При розгляді справи № 6-27361св15 Суд роз'яснив, що інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер. Рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження є неможливим, суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, у той час як підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. Згідно ч. 1 ст. 120 СК встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені СК, і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму. Вирішуючи заяву в порядку ст. 119 СК, суд повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатися, щоб узаконений спосіб окремого проживання не був формальним засобом вирішення спірних майнових питань.

Якщо особа просить розкрити банківську таємницю, щоб дізнатися не ухиляється людина від сплати податків, судовий збір можна не платити

При розгляді справи № 6-2297св16 Суд висловився щодо звільнення від сплати судового збору. Вирішуючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, незалежно від того, представлене воно юридичною або фізичною особою, суд повинен врахувати особу заявника, характер спору, питання, яке вирішується в суді, а також забезпечити належний баланс між інтересами держави та заявника. У справі, що переглядається, апеляційний суд у достатньому обсязі не звернув увагу на те, що заявник звернувся до суду із заявою про розкриття банківської таємниці щодо особи, яка, на його думку, слід перевірити на предмет сплати податків до держбюджету, - тобто, за захистом не своїх, а державних інтересів, виконуючи вимоги Податкового кодексу та низки інших законів України.

Кіровоградський окружний адміністративний суд

Неатестовані поліцейські можуть відновитися на посаді через суд через неузгодженість законодавства

Розглянувши справу № П/811/180/16 Суд скасував наказ про звільнення підполковника поліції (на підставі висновку атестаційної комісії) і відновив його на посаді. При розгляді справи Суд прийшов до наступних висновків: 1. Рішення атестаційних комісій органів поліції не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, які породжують права і обов'язки. Закон «Про Національну поліції» не встановлює, що рішення атестаційної комісії породжує у керівника обов'язок введення його в дію, це - питання дискреції; 2. Атестація після призначення поліцейськими колишніх працівників міліції є незаконною (разом з тим, в окремій думці суддя дійшов протилежного висновку - що проведення атестації після прийняття на службу є обов'язковим, оскільки воно повинно було передувати прийняттю); 3. За відсутності фіксації ходу співбесіди, поліція не може довести правильність висновку атестаційної комісії і законність наказу про звільнення. 4. Рішення керівника (голови поліції) про звільнення має грунтуватися на об'єктивних даних, які підтверджені фактичними обставинами (чого не було в справі, що переглядалась).

Джерело: сайт «Юрліга»