Неузгоджена іпотека майна подружжя визнається недійсною лише якщо сторони діяли добросовісно

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 30 березня 2016 року розглянув справу № 6-533цс16 про визнання недійсним договору іпотеки.

При розгляді була сформована наступна правова позиція.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог про відповідність змісту правочину ЦК, іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом статті 60 СК набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено зворотне.

За змістом статей 572, 575 ЦК іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до статті 578 ЦК та статті 6 Закону «Про іпотеку» майно, що перебуває у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) тільки за згодою всіх співвласників.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно частини першої статті 219 ЦК у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Разом з тим, відсутність такої згоди само по собі не може бути підставою для визнання угоди, укладеної одним з подружжя без згоди іншого чоловіка, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК до основ цивільного законодавства віднесено, зокрема, сумлінність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК та частини другої статті 65 СК при укладенні одним з подружжя угоди щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв'язку слід зробити висновок, що укладення одним з подружжя угоди щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, і третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала або за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди іншого.

У цьому ж ключі про сумлінності ВСУ висловився за перегляд справ № 6-1912цс15, № 6-1622цс15.

Джерело: сайт «Юрліга»