Суд визнає недійсним дарування нерухомості родичу після рішення суду про стягнення боргу – позиція ВСУ

Дарування майна близькому родичу при наявності рішення суду про стягнення з дарувальника грошових коштів, може бути здійснено для ухилення від виконання цього судового рішення і за наявності ознак фіктивності визнається судом недійсним

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 19 жовтня 2016 року розглянув справу № 6-1873цс16 за позовом стягувача (за рішенням суду) до боржника (дарувальника) і обдаровуваного про визнання договорів дарування недійсними.

При розгляді була висловлена така правова позиція.

У відповідності зі статтею 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

За змістом статті 234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу всіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, здійснюючи фіктивну угоду, знають заздалегідь, що вона не буде виконана, тобто мають інші цілі, ніж передбачені угодою. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є:

- введення в оману (до або в момент укладання угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників;

- свідомий намір невиконання зобов'язань договору;

- приховування істинних намірів учасників угоди.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням частини першої та п'ятої статті 203 ЦК, за правилами статті 215 настоящегоГК є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК.

У пересматриваемом справі суди встановили, що відповідач, відчужуючи належить йому на праві власності нерухоме майно своїй дружині, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь позивача, отже, міг передбачати негативні наслідки для себе у разі виконання рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.

Встановивши ці обставини, суди не надали належної оцінки того, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, і не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними угодами; спрямовані дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно на близькому родичу з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, у тому числі продовжував дарувальник фактично володіти і користуватися цим майном.

Джерело: сайт «Юрліга»