Позиція ВСУ - у добросовісного набувача відберуть комунальне майно, продане міськрадою з перевищенням повноважень

Воля територіальної громади як власника може виражатися тільки в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам громади

Верховний Суд України на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах 2 листопада 2016 року розглянув справу № 6-2161цс16 за позовом прокурора в інтересах територіальної громади, міськради про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Прокурор звернувся до суду в інтересах територіальної громади Одеси, Одеської міськради з вимогою про витребування на підставі статей 387, 388 ЦК з чужого незаконного володіння нерухомого майна, яке було відчужене за рішенням міськради. Пункт рішення доручити представництву по управлінню комунальною власністю міськради укласти договір купівлі-продажу об'єктів комунальної власності з ТОВ «АРТ» в подальшому було скасовано в судовому порядку.

При розгляді Суд прийшов до висновку про правомірність витребування на користь громади у добросовісного набувача комунальної нерухомості на підставі статті 388 ЦК, враховуючи те, що вона була відчужена на підставі рішення міськради, пункт щодо відчуження якого був скасований в судовому порядку як такий, що суперечить вимогам законодавства, оскільки рада прийняв це рішення за межами визначених законом повноважень.

Статтею 45 ЦПК передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У відповідності зі статтями 317, 319 ЦК саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном з власної волі.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК загальним правилом власник має необмежене право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин матеріально-правового характеру, особливо якщо між власником майна немає договірних відносин і майно знаходиться у власника не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання виндикационного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК пов'язується з тим, яким чином майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

За змістом статті 388 ЦК випадки витребування майна власником у сумлінного набувача обмежені і можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, крім їх волі.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі робить неможливим його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК, зокрема, з його волі.

У пересматриваемом справі апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора на тій підставі, що спірне нерухоме майно вибуло за волевиявленням власника - Одеської міської ради, тому до спірних правовідносин не підлягає застосуванню стаття 388 ЦК.

Згідно з приписами частини п'ятої статті 16 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною п'ятою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким в спірних правовідносинах є Одеська міська рада.

При цьому статтею 19 Конституції україни визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста Одеси як власник спірного об'єкта нерухомості делегує Одеській міськраді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в інтересах, виключно у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися тільки в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

У постанові від 16 жовтня 2014 Вищий господарський суд України визнав укладені між сторонами договори дарування і купівлі-продажу удаваними угодами і визнав їх недійсними. У той же час суд встановив факт, що Одеська міськрада вийшла за межі визначених законом повноважень, і скасував пункт 13 рішення.

Таким чином, здійснення Одеською міською радою права власності, в тому числі розпорядження майном, способом і не в межах повноважень, передбачених законом, не може вважатися вираженням волі територіальної громади. Враховуючи те, що спірний об'єкт нерухомості вибув з володіння територіальної громади не з її волі, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що пред'явлення прокурором позову до добросовісного набувача про витребування цього майна на підставі статті 388 ЦК відповідає вимогам закону.

Разом з тим суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, помилково вважав, що рішення міськради про відчуження спірного нерухомого майна комунальної власності, прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, є волевиявленням власника цього майна - територіальної громади. Одеси.

ВСУ залишив у силі рішення першої інстанції, яким задоволено позов прокурора.

Джерело: сайт «Юрліга»