Щодо осіб, які мають обов"язкову частку у спадщині, - позиція ВСУ

Особа звернувся до суду з позовом про визнання права власності на обов’язкову частку у спадщині та визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.
Позивач зазначав, що усе належне йому майно померлий батько заповів відповідачу, яка у грудні 2013 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що позбавило його права на оформлення обов'язкової частки спадкового майна відповідно до статті 1241 ЦК України, оскільки він є інвалідом другої групи.
Суди трьох інстанцій відмовили у задоволенні позовної заяви. 
Суди встановили, що на день відкриття спадщини після померлого позивач не був в установленому законом порядку визнаний інвалідом, що підтверджується актом огляду МСЕК, відповідно до якої останньому вже після смерті батька було встановлено інвалідність третьої групи.
Суд першої інстанції роз’яснив, що за своєю юридичною природою свобода розпорядження власністю шляхом вчинення заповіту (свобода заповіту) є одним із основоположних принципів спадкового права, при цьому вона не є абсолютною.
Частиною 1 статті 1241 Цивільного кодексу України встановлено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Цивільним кодексом України визначено обмеження волі заповідача щодо права розпоряджатися власністю (обмеження принципу свободи заповіту) шляхом установлення права окремої категорії осіб на обов’язкову частку у спадщині, де право на обов’язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 лютого 2014 року в справі № 1-1/2014 в аспекті конституційного звернення щодо положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов’язкову частку у спадщині дійшов висновку, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності.
ВС нагадав, що відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах щодо спадкування» за згодою особи, яка має право на обов'язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини. Перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, що визначений статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує.
Установивши, що на день відкриття спадщини після померлого позивач не був в установленому законом порядку визнаний інвалідом, суди не знайшли підстав для задоволення позову (постанова від 08.08.2018 у справі № 305/1695/16-ц).