Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Фабула судового акту: У даний час банківські установи з метою оперативного стягнення боргів та з метою уникнення тривалого судового розгляду справи все найчастіше звертаються до нотаріусів із заявами про видачу виконавчих написів.
Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Таким чином однією із підстав для оскарження такого напису шляхом визнання його таким, що не підлягає виконанню є безспірність заборгованості.
Але чи є така підстава єдиною? Виявляється, що ні.
У даній справі підприємство звернулась до господарського суду із позовом у якому просило визнати таким, що не підлягає виконання виконавчий напис про звернення стягнення на обладнання, яке належить позивачу з тих підстав, що розмір заявленої кредитором заборгованості суттєво відрізняється від розміру заборгованості вказаному в виконавчому напису.
З метою забезпечення вказаного позову позивач також подав відповідну заяву, у якій просив заборонити вчинення дій щодо публічного продажу майна позивача, оскільки електронні торги будуть проведені до винесення остаточного рішення у справі за вказаним вище позовом.
Ухвалою господарського суду першої інстанції, яку залишено без зміни постановою апеляційного суду, вказану заяву задоволено з тих підстав, що встановлення заборони на здійснення будь-яких дій щодо виконання виконавчого напису є адекватним та ефективним способом забезпечення позову, оскільки проведення аукціону з продажу Обладнання призведе в подальшому до його відчуження, що може цілком реально призвести до неможливості або ж до утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог у цій справі.
На таке рішення банком, який є відповідачем у справі, подано касаційну скаргу з тих підстав, що вимогам частини 7 статті 140 ГПК України, оскільки не врахували та не зазначили в оскаржуваних судових рішеннях, що заява Позивача про забезпечення позову не містить пропозиції щодо зустрічного забезпечення.
Також на думку відповідача ані в заяві ані в судових рішеннях не вказано обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у цій справі (у разі задоволення позову), оскільки Позивач звернувся із немайновою вимогою, задоволення якої не потребує видачі наказу та не вимагає примусового виконання, через що не мала взагалі застосовуватись та досліджуватись така підстава для вжиття заходів забезпечення позов як припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Оцінюючи такі доводи відповідача Касаційний господарський суд з ними не погодився і вказав, що згідно норм ст. 572 ЦК України кредитор має право у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати відшкодування за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
Водночас за положеннями ч. 1 статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Частиною 1 статті 88 вказаного Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Положення статті 89 Закону України «Про нотаріат» визначають зміст (відомості), що повинні зазначатися у виконавчому написі, зокрема найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню.
Таким чином виконавчий напис нотаріуса щодо звернення стягнення на майно боржника (заставодавця) на користь стягувача (кредитора, заставодержателя) розповсюджує свою дію та має відповідні правові наслідки лише щодо конкретно визначеного майна боржника (відомості про які зазначаються у виконавчому написі), та не розповсюджує свою дію на інші види майна або грошові кошти, належні боржнику; не розповсюджує свою дію та не має правових наслідків для інших осіб, ніж ті, що визначені у виконавчому написі як стягувач і боржник.
Джерело - https://protocol.ua
_03_03.png)
