Узагальнення практики слідчих суддів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Герасима Кондратьева, 28, м. Суми, 40030, тел/факс (0542) 60-78-80

E-mail:inbox@sua.court.gov.ua    Код ЄДРПОУ 02893444

11.12.2013 № 01-16                                                                           на №_________ від_______________

Головам районних, міськрайонних судів Сумської області

Апеляційним судом Сумської області проведено узагальнення практики слідчих суддів місцевих судів області щодо розгляду та вирішення клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів, проведення обшуку, арешт майна за період з січня по жовтень 2013 року.

В переважній більшості проваджень, у яких за охоплений узагальненням період розглянуто 5054 клопотань даної категорії, слідчими суддями ухвалювалися законні і обгрунтовані рішення.

Разом з цим, мають місце і допущення слідчими суддями суттєвих помилок.

Перш за все, звертає на себе увагу наявність випадків задоволення слідчими суддями клопотань, поданих усупереч вимогам ч. 1 ст. 160 КГЖ України не сторонами кримінального провадження, а керівниками органів внутрішніх справ, що є недопустимим грубим порушенням кримінального проце­суального закону.

Результати вивчення змісту клопотань слідчих, поданих за погодженням з відповідними проку­рорами і розглянутих слідчими судцями місцевих судів області, свідчать про те, що у багатьох випад­ках ці клопотання також не в повній мірі відповідають вимогам п.п.4-7 ч. 2 ст. 160 КГЖ України.

В той же час, не зважаючи на те, що з огляду на зміст положень ч. 6 ст. 9 КГЖ України, в разі невідповідності клопотання про застосування тимчасового доступу до речей і документів вимогам ч. 2 ст. 160 КГІК України слідчий суддя вправі повернути це клопотання прокурору для усунення недоліків, є поширеною практика необгрунтованого задоволення таких клопотань.

Викликає занепокоєння наявність випадків необгрунтованої відмови слідчими судцями у задо­воленні клопотань слідчих про надання тимчасового доступу до документів, правомірність яких не викликає сумнівів.

Наприклад, ухвалою слідчого судді Конотопського міськрайонного суду (провадження № 1- кс/577/62/13) відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про тимчасовий доступ до документів, необхідних для проведення почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.І ст. 366 КК України. Мотивування цієї ухвали зводилося до посилання на те, що досудове слідство у кримінальному провадженні проводилося не щодо особи, а по факту кримінального правопорушення . Однак, така обставина не є підставою для відмови у задоволенні клопотання.

Не завжди ухвали слідчих судців про тимчасовий доступ до речей і документів відповідають вимогам п.п. 1, 4, 7 ст. 164 КГІК України.

Так, деякими слідчими суддями за змістом резолютивних частин ухвал усупереч п.1 ст. 164 КПК України не зазначається кому саме надається тимчасовий доступ до речей і документів.

Зокрема, така практика існує в Тростянецькому районному суді ( провадження № 1- кс/588/14/13, №1-кс/588/50/13, № 1-кс/588/51/13, № 1-кс/588/60/13 ).

Крім цього, незважаючи на вимоги п.7 ст. 164 КПК України слідчими суддями не завжди за змістом резолютивних частин ухвал про тимчасовий доступ до речей і документів зазначається строк дії ухвали. Така помилка є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскіль­ки сплив строку дії ухвали про застосування заходу забезпечення кримінального провадження свідчить про припинення цього заходу та поновлення прав особи, щодо якої він застосовувався, а невизначення такого строку може призвести до зловживань на шкоду вказаним правам і інтересам.

Деякими слідчими судцями усупереч п.4 ст. 164 КПК України допускається за змістом резолю­тивних частин ухвал про тимчасовий доступ до документів зазначення не юридичної особи, яка має надати такий доступ, а прізвища, імені та по батькові її керівника з визначенням, що саме ця посадова особа є володільцем документу.

Найбільш поширеними такі помилки спостерігаються в Середино-Будському районному суді.

Також, мають місце факти недодержання слідчими суддями вимог ч.2 ст. 235 КПК України при постановленні ухвал про дозвіл на обшук. Так, деякі слідчі суді усупереч п.4, п.6 ч.2 ст. 235 КПК України за змістом резолютивних частин ухвал про дозвіл на обшук житла та іншого володіння не зазначають, відповідно, об’єкти, які підлягають відшуканню та точні місця проведення обшуку. Зокре­ма, такі помилки допускали слідчі судді Лебединського, Буринського, Середино-Будського районних судів.

За цих обставин, з огляду на практику Європейського суду з прав людини, такі порушення можуть мати наслідком визнання обшуку незаконним через його невідповідність вимогам ст. 8 Євро­пейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки ухвалою слідчого судді слідчі були наділені повноваженнями на обшук, ширшими, ніж це передбачено законом.

Не всі слідчі судді додержуються вимог п.1, п.4 ч. 5 ст. 234 КПК України, надаючи дозволи на проведення обшуку в умовах, коли слідчий і прокурор фактично не довели наявність достатніх підстав вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення і що відшукувані речі знаходяться в зазначе­ному у клопотанні житлі чи іншому володінні особи.

Наприклад, таке недодержання вимог кримінального процесуального закону убачається з матері­алів провадження №578/84/13-к Краснопільського районного суду, в якому ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку в житлі особи постановлена за клопотанням слідчого, мотивованим фактично лише посиланням на рапорт працівника Краснопільського РВ УМВС України в Сумській області про надходження оперативної інформації про зберігання особою наркотичних засобів, складе­ний більш ніж за місяць до клопотання слідчого.

Допускаються слідчими суддями помилки також і при постановленні ухвал про арешт майна. Ці помилки, в основному полягають у тому, що слідчі судді не завжди керуються вимогами ч.4 ст. 173 КПК України щодо застосування такого способу арешту майна, який не призведе до надмірного обме­ження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаться на інтересах інших осіб.

Прикладом такої помилки є ухвала слідчого судді Роменського міськрайонного суду у проваджен­ні №5 85/122/13-к.

Так, 08 квітня 2013 року слідчий Роменського MB УМВС України в Сумській області звернувся до Роменського міськрайонного суду з погодженим з прокурором клопотанням про арешт майна, а саме - чотирьох резервуарів з нафтопродуктами, розміщених на території приватного підприємства «Агропромпостачторг», з забороною використання та розпорядження цим майном.

09 квітня 2013 року слідчим суддею Роменського міськрайонного суду дане клопотання слідчого було задоволено.

Разом з тим, як убачається з матеріалів провадження, арешту підлягала лише частина нафти, що зберігалася у вищевказаних резервуарах нафти, а не самі резервуари і вся зберігаєма в них нафта. В той же час, рішення слідчого судді про арешт чотирьох резервуарів з нафтою фактично зупинило підприє­мницьку діяльність ТОВ «ВАТІКАН», якому ці резервуари були передані у строкове платне користу­вання.

Враховуючи викладене, пропоную обговорити даний лист на зборах суддів для недопущення вищевказаних помилок в подальшому при розгляді слідчими суддями клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Голова

Апеляційного суду Сумської області                                                         М.Г. Луговий