Постанова Верховного Суду щодо розмежування крадіжки і шахрайства

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу прокурора на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів. Відповідно до вироку, який апеляційний суд залишив без змін, чоловік був засуджений за ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (крадіжка).

У касаційній скарзі прокурор просив змінити згадані судові рішення, адже, на його думку, відповідно до встановлених фактичних обставин кримінального провадження вчинене засудженим діяння необхідно перекваліфікувати з ч. 2 ст. 185 на ч. 2 ст. 190 КК України (шахрайство), адже особа заволоділа майном потерпілої шляхом обману, що залишилося без належної правової оцінки судів нижчих інстанцій.

Як зазначається в постанові колегії суддів ККС ВС, згідно зі ст. 190 КК України шахрайство – це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати в потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі  їй майна або права на нього. При цьому обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Якщо ж обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, тобто вилучення майна відбувалося таємно, то склад шахрайства відсутній, і такі дії слід кваліфікувати як крадіжку.

Як вбачається з матеріалів провадження, в ході судового слідства обвинувачений зазначив, що він чув, як потерпіла домовлялася з водієм автобуса передати сумку іншій особі, й допоміг їй занести сумку до салону автобуса.  Згідно з показаннями засудженого він також їхав цим автобусом, а тому з метою крадіжки, назвавшись сином потерпілої, забрав сумку з автобуса.

Як установив місцевий суд, потерпіла добровільно не передавала своєї сумки чоловіку, що є обов'язковою ознакою шахрайства. Фактично він використав обставини, що об'єктивно склалися на момент крадіжки, тож обман водія у конкретному випадку був лише способом доступу до чужого майна. Вилучаючи це майно в присутності сторонніх осіб, чоловік розраховував на те, що його дії не будуть сприйматися цими особами як протиправні.

Оскільки обман за таких обставин не є способом неправомірного вилучення чужого майна, то вчинене засудженим суспільно небезпечне діяння не може утворювати шахрайства. Тому його дії суд правильно кваліфікував  за ч. 2 ст. 185 КК України.

Таким чином, колегія суддів не знайшла правових підстав для перекваліфікації дій засудженого на ч. 2 ст. 190 вказаного Кодексу.  

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80918735.