Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду щодо особи, засудженої за ч. 2 ст. 345 КК України (умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків), колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, скасувала це судове рішення і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Згідно зі згаданою ухвалою апеляційного суду було залишено без змін вирок районного суду, яким особу було засуджено за ч. 2 ст. 345 КК України, а підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 1 рік та покладено обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.
У касаційній скарзі прокурор ставив питання про скасування ухвали апеляційного суду, призначення нового розгляду в цьому суді, посилаючись на м’якість призначеного покарання та неправильне застосування ст. 75 КК України. Він зазначив, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки зазначений суд не перевірив належним чином доводи апеляції прокурора. Прокурор стверджував, що засуджений офіційно не працює, схильний до вчинення насильницьких дій та хуліганських проступків, зловживає спиртними напоями, а тому його виправлення та перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства. На думку скаржника, суд безпідставно визнав обставинами, що пом’якшують покарання, визнання вини, сприяння слідству, розкаяння у вчиненому, оскільки засуджений вину визнав частково і зауважив, що тілесні ушкодження спричинив необережно.
Як зазначено в постанові колегії суддів ККС ВС, відповідно до ст. 372 КПК України невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею КК України, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м’якості, так і суворості.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України суд під час призначення покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом’якшують покарання. А відповідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
На обґрунтування своїх апеляційних вимог прокурор навів конкретні доводи, які мали бути ретельно перевірені апеляційним судом. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції зазначив суть апеляційних доводів, проте повною мірою їх не перевірив, відповіді на них не дав.
Крім того, залишаючи без змін вирок районного суду, апеляційний суд не звернув уваги, що, звільняючи особу від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд першої інстанції належним чином не вмотивував, які саме обставини справи та дані про особу засудженого дали підстави для висновку про можливість його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства.
Поза увагою апеляційного суду залишилася і суспільна небезпечність згаданого злочину, яка полягає в тому, що його вчиненням порушується нормальна робота правоохоронного органу, створюються перешкоди для виконання працівниками цього органу своїх службових обов’язків, підривається їхній авторитет і заподіюється шкода їхньому здоров’ю. Вчинення цього злочину може викликати у працівника правоохоронного органу почуття тривоги, страху і занепокоєння за своє життя, здоров’я і майно, що може завадити йому успішно виконувати службові обов’язки.
ККС ВС дійшов висновку, що викладені у касаційній скарзі доводи прокурора про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України та неправильне застосування ст. 75 КК України є слушними.
Детальніше з постановою ККС ВС у справі № 349/1481/18 (провадження № 51-5498км19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/87365894.
_03_03.png)
