Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб’єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб’єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Про це зазначила колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства до Івано-Франківської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання до вчинення дій.
У цій справі позивач оскаржує дії органу місцевого самоврядування, які полягали у прийнятті рішення про відмову в наданні гірничого відводу для розробки родовища піску.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково, скасував оскаржуване рішення та зобов’язав відповідача повторно розглянути заяву про надання гірничого відводу. Зазначене рішення мотивовано тим, що обласна рада не конкретизувала, в чому саме полягає невідповідність документів, поданих позивачем з метою отримання гірничого відводу. У задоволенні позовних вимог про зобов’язання відповідача прийняти рішення про надання гірничого відводу відмовлено з підстав їх передчасності.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні адміністративного позову щодо зобов’язання Івано-Франківської обласної ради прийняти рішення про надання гірничого відводу та прийняв нову постанову, якою адміністративний позов задовольнив і зобов’язав Івано-Франківську обласну раду прийняти рішення про надання позивачеві гірничого відводу. Суд дійшов висновку, що єдиним правильним за цих обставин способом захисту порушеного права позивача є зобов’язання відповідача прийняти конкретне рішення.
Верховний Суд погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Компетенція обласної ради щодо прийняття рішення про надання гірничих відводів передбачена чинним законодавством, зокрема п. 22 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 9-1, ч. 3 ст. 17 Кодексу України про надра та пунктами 23, 25 Положення про порядок надання гірничих відводів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 59.
При цьому колегія суддів зазначила, що приписи законодавства не звільняють орган місцевого самоврядування як суб’єкта розпорядження надрами від обов’язку навести відповідне мотивування прийнятого рішення відповідно до положень чинного законодавства.
Таким чином, у разі, якщо суб’єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб’єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов’язати суб’єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб’єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб’єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов’язати суб’єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб’єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб’єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб’єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов’язання відповідного суб’єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Крім того, колегія суддів Верховного Суду також врахувала, що у правовідносинах, пов’язаних із реалізацією суб’єктом владних повноважень своєї компетенції у сфері надання в користування надр, свобода розсуду такого суб’єкта при розгляді поданого особою клопотання про надання дозволу в порядку ст. 17 Кодексу України про надра та Положення про порядок надання гірничих відводів може бути обтяжена (звужена) ще й фактом розташування належного суб’єктові звернення на праві власності об’єкта нерухомості на земельній ділянці, щодо надання гірничого відводу на якій подано клопотання.
На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб’єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Таким чином, відповідач у межах цієї справи протиправно надав позивачеві формальну відмову з підстав, не передбачених чинним законодавством, а тому, враховуючи те, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання гірничого відводу та всіма документами, передбаченими законодавством України, суд апеляційної інстанції, обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, вчинив правильно, зобов’язавши відповідача надати гірничий відвід.
Постанова Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 (адміністративне провадження № К/9901/26524/19) – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87902555.
Джерело: ВСУ
_03_03.png)
