Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Позивачці була призначена пенсія за віком, а після її переїзду до Ізраїлю у 1999 році виплати припинили на підставі статей 49, 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
26 липня 2017 року позивачка звернулася до управління Пенсійного фонду України з проханням поновити виплату пенсії, однак отримала відмову, мотивовану відсутністю міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем, а також відсутністю реєстрації її місця проживання на території України та законодавчого механізму для виплати пенсії громадянам, які мешкають за кордоном.
Звертаючись до суду, позивачка просила поновити виплату призначеної їй пенсії з 7 жовтня 2009 року – дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 25-рп/2009, яким положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» були визнані неконституційними.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що підстави для поновлення права на пенсії у осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, виникли з дня набрання чинності цим Рішенням КСУ.
Посилаючись на Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суди водночас зазначили, що оскільки позивачка звернулася із заявою про поновлення виплати пенсії 26 липня 2017 року, то виплату слід відновити саме з цієї дати.
Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначила, що у справі № 815/1226/18 є необхідність відступити від висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові Верховного Суду України від 8 грудня 2015 року у справі № 645/2730/15-а, щодо необхідності застосування до спорів, що виникли у зв’язку з поновленням виплати раніше призначеної пенсії на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, положень статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
Ініціюючи питання відступу від правового висновку Верховного Суду України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з посиланням на відповідну практику Європейського суду з прав людини зауважив, що підставами для відступу є, зокрема, зміни, що відбулися протягом останнього часу у праворозумінні, зумовлені розширенням сфери застосування в Україні таких принципів, як «належне урядування», «мирне володіння майном», «захист законних очікувань», «правова визначеність», також у зв’язку із цим зміни доктринальних підходів до питання конституційних гарантій реалізації права людини на соціальний захист.
Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Велика Палата Верховного Суду визнала такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими з огляду на такі міркування.
Пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом усього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Пенсія стає «нарахованою» в момент призначення і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни. Водночас нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Велика Палата ВС дійшла висновку, що статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв’язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Такий висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним при розгляді подібних справ і щодо статей 122, та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
З метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 8 грудня 2015 року у справі № 21-5653а15, від 12 квітня 2016 року у справі № 462/9427/13-а, від 8 червня 2016 року у справі № 505/2135/14-а та від 11 жовтня 2016 року у справі № 404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновлення виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права – статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2015 року).
Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 (провадження № 11-1206апп19) можна буде ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Джерело: ВСУ
_03_03.png)
