КЦС ВС роз’яснив судам дію цивільного процесуального закону в часі

  У квітні 2019 року суд першої інстанції відкрив провадження у справі про стягнення заборгованості.

  Відповідач оскаржив зазначену ухвалу суду в апеляційному порядку, посилаючись на порушення правил територіальної підсудності.  

  Суд апеляційної інстанції 23 вересня 2019 року відкрив апеляційне провадження, але 13 лютого 2020 року його закрив і повернув справу до районного суду, зазначивши, що 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким виключено п. 8 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, який передбачав можливість оскарження окремо від рішення суду ухвал про відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності.

 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погодився з таким висновком суду і передав справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду з огляду на таке.

 Статтею 352 ЦПК України в редакції, чинній на час постановлення ухвали районного суду та на час подання апеляційної скарги, передбачено право учасників справи оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

 Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених ст. 353 цього Кодексу.

 У п. 8 ч. 1 ст. 353 ЦПК України у зазначеній вище редакції було передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності.

 Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згаданим вище Законом, який набрав чинності 8 лютого 2020 року, виключено п. 8 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

У ч. 1 ст. 58 Конституції України закріплений один із найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права – закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Також ч. 4 ст. 3 ЦПК України встановлено, що закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

За таких обставин апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження,  порушив положення ст. 58 Конституції України та ст. 3 ЦПК України, застосувавши ретроспективну (зворотну) дію закону – законодавчого акта, що скасовує право, належне учаснику судового процесу. Проте законом таке не було передбачено.

Постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 523/6070/19 (провадження № 61-5186св20) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/89793290. 

Джерело: ВСУ